Безмежна самотність Блеза Паскаля

«Що ж це за химера - людина? Що за дивина, яке чудовисько, який хаос, яке поле протиріч, яке чудо! Суддя всіх речей, безглуздий черв'як земляний, хранитель істини, стічна яма сумнівів і помилок, слава й сміття Всесвіту. Хто розплутає цей клубок?» — писав Блез Паскаль, один із найвидатніших мислителів у історії людства, талановитий математик, який залишив наукові дослідження задля пізнання сенсу буття і Бога.

 

 

 

Творення

Видатні здібності Блеза Паскаля (1623—1662) проявилися в ранньому віці. За спогадами його сестри Жильберти Пер’є, в чотирнадцятирічному віці Паскаль почав відвідувати щотижневі зустрічі, де збиралися найвидатніші вчені Парижу, щоб розбирати задачі, які надходили  з Німеччини та інших країн. При чому думку хлопця вислуховували уважніше, ніж будь-кого іншого.

У шістнадцять років Паскаль написав математичний трактат «Досвід теорії конічних перетинів», котрий вразив фахівців у цій галузі та приніс автору широке визнання. У дев’ятнадцять років юнак винайшов арифметичну машину, яка дозволяла виконувати різні дії без знання арифметики з бездоганною точністю. Цей прилад дуже допоміг його батькові, який працював у податковому суді.

Протягом свого життя мислитель зробив великий внесок в науку: зокрема, став одним із  засновників математичного аналізу та проективної геометрії. Він — автор основного закону гідростатики (закон Паскаля), на основі якого працюють гідравлічні преси, гідравлічні пристрої, гальмівні системи. А проводячи експерименти з рідиною, Паскаль винайшов шприц.

Якось друг Паскаля, шевальє де Мере, поставив йому запитання, що стосувалось азартних ігор. Мислитель дав дуже просту відповідь, яку вивів, зводячи поступово всі ймовірні випадки до найпростішого. Одночасно математик П’єр Ферма запропонував розв’язання, що ґрунтувалось на цілком іншій засаді. Між двома геніями зав’язалася знаменита суперечка, в якій фактично зародились основи теорії ймовірностей. За словами Паскаля, «Єднаючи строгість математичних доказів з ненадійністю випадковості, нова наука може отримати неймовірну назву “геометрії випадковості”».

 

Пізнання

Але з часом Паскаль розчарувався в точних науках та звернувся до релігії та філософської антропології. Забувши про математику, він приділяв багато часу Євангелію. Він писав: «Я витратив багато часу, вивчаючи абстрактні науки, і крихітність повідомлення, яке можна отримати з їхньою допомогою, вселила в мене відразу до них. Коли ж я почав вивчати людину, то побачив, що ці абстрактні науки не властиві їй, а також, що я загубився, проникаючи в неї, навіть більше, ніж ті, хто її не знає. Але, принаймні, сподівався  знайти багатьох співучасників у вивченні людини, бо це справжнє вчення, яке їй властиве. Проте я помилився — їх було ще менше, аніж тих, хто вивчає геометрію.»

Цю зміну пов’язують з випадком, який стався з Паскалем 1654 року. Тоді коні понесли екіпаж, в якому він знаходився. Тварини загинули, а Паскаль навіть не постраждав. Будучи переконаним, що саме Бог врятував його від смерті, мислитель радикально змінив своє ставлення до життя.

 

 

 
Впевненість, що можна втекти від самотності, — це омана, що супроводжує людину протягом усього життя

 

 

Паскаль мав звичку записувати ідеї, які приходили йому в голову. Вони були знайдені після його ранньої смерті у вигляді аркушів паперу, безсистемно складених у теках. Так з’явилися «Думки», напевно, найвідоміша праця мислителя.

Прочитавши «Думки», Тургенєв писав: «Це найстрашніша книга, яка коли-небудь була надрукована. Він топче все, що є дорогим для людини — кидає вас на землю, до бруду, а потім, щоб втішити, пропонує релігію, яку розум (розум Паскаля) не може не відкинути, але яку серце має смиренно прийняти.»

Паскаль же писав про себе: «Я дивлюся на всі боки та бачу один морок. Природа нічого мені не пропонує, крім того, що викликає сумніви та тривогу».

 

Доля людська

«Ми безтурботно прямуємо до прірви, затуливши очі будь-чим, щоб не бачити, куди біжимо», — такою вважав Паскаль сутність людського буття.

Здатність пізнавати себе, своє місце у світі та світ як такий — все це лише ілюзії людини, приреченої на одиноке блукання в темряві. Мислитель писав: «Я не знаю, ані хто дав мені місце в цьому світі, ані що таке я сам... Я бачу, що мене оточує простір Всесвіту — сам же прикутий до невеликого куточка цього неосяжного простору, не відаю, чому саме тут, а не там моє місце, чому даний мені короткий час призначено саме в цю, а не в іншу мить — як усієї попередньої, так й усієї наступної вічності.»

І продовжував: «Коли я бачу людську сліпоту й нікчемність, коли дивлюся на німий Всесвіт і на людину, покинуту в темряві… — я лякаюся, як той, кого сплячим привезли на пустельний, жахливий острів, і хто прокидається в розгубленості, не маючи засобів вибратися звідти. Й тому мене вражає, як люди не впадають у відчай від такої жахливої долі.»

Прагнення щастя та балансування між спокоєм та тривогою — це основні рушії, що зумовлюють всі наші вчинки та дії. Паскаль писав: «Всі люди шукають щастя. Винятків тут немає, якими б різними засобами вони не користувалися... Ось що рухає всіма вчинками людей, навіть тих, хто зібрався вішатися.»

Доля людська — мінливість, нудьга, тривога. І так проходить все життя; люди шукають спокою, борючись з перешкодами, а коли їх долають, спокій стає нестерпним через нудьгу, яку породжує.

Впевненість, що можна втекти від самотності — це омана, що супроводжує людину протягом усього життя. «Як дивно, що ми шукаємо втіхи  в товаристві собі подібних, нещасних, як і ми, безсилих, як й ми, - казав Паскаль. - Вони нам не допоможуть — ми вмиратимемо у самотності. Отже, потрібно поступати так, ніби ми самотні.»

 

 

 
Прагнення щастя та балансування між спокоєм та тривогою — основні рушії, що зумовлюють всі наші вчинки

 

 

Суєтність буття

Одна зі стрижневих тем розмірковувань Паскаля — суєтність та марнославство людини. Він писав: «Ми настільки високої думки про себе, що бажали б стати відомими всьому світу й навіть тим людям, що прийдуть після нас. І ми настільки суєтні, що радіємо повазі п'яти або шести найближчих до нас людей й задовольняємося цим.»

Він вважав, що людина настільки нещасна, що тужить, не маючи жодних для цього причин. І настільки суєтна, що навіть якщо є тисяча важливих причин для туги — достатньо такої дурниці, як більярд або м'ячик, що стрибає, аби її розважити.

 

Чи живемо ми взагалі?

«Ми ніколи не затримуємося в сьогоденні, — читаємо в Паскаля. — Смакуємо майбутнє, немов би хочемо приспішити його занадто повільний крок, або згадуємо минуле, щоб зупинити його скороминущість».

Ми настільки необачливі, що блукаємо по недоступних для нас часах й зовсім не думаємо про той єдиний, який нам належить; настільки легковажні, що мріємо тільки про уявні часи і, не розмірковуючи, біжимо від єдиного, який існує. Це тому, що теперішнє зазвичай нас ранить. Ми ховаємо його геть з очей, бо воно нас пригнічує; якщо ж воно приємне, то шкодуємо, що вислизає. Ми намагаємося утримати теперішнє в майбутньому й припускаємо, що можемо розпоряджатися речами, які аж ніяк не від нас залежать, в часі, до якого невідомо, чи доживемо.

 

Також Вам можуть бути цікавими такі матеріали:

Анатолій Ахутін: філософія як звернення до основ

Мішель Монтень: «А що я знаю?»

Оксана Забужко: «Перед нами стоїть проблема називання речей своїми іменами»

 

Паскаль писав: «Нехай кожен розбереться в своїх думках. Він побачить, що всі вони зайняті минулим або майбутнім. Ми майже не думаємо про сьогодення, а якщо й думаємо, то лише для того, щоб у ньому навчитися краще управляти майбутнім… Минуле й сьогодення — це для нас засоби, і тільки майбутнє є метою. Тому ми взагалі не живемо, а лише збираємося жити, постійно сподіваючись на щастя й ніколи його не досягаючи.»

 

Недосяжність істини

Чи здатні ми хоча б наблизитись до істини? Ось думка Паскаля: «Справедливість та істина мешкають в настільки крихітних точках, що наші занадто грубі інструменти не можуть визначити точно. А якщо їх знаходимо, то розмазуємо ці точки так, що вони виявляються ближчими до брехні, аніж до істини.»

Він стверджував, що істина в наш час настільки вкрита темрявою, а брехня настільки міцно ствердилася, що де вже нам любити істину — ми її навіть не знаємо.

Чи здатна людина в принципі сформулювати критерії істини? Паскаль вважав: «Людина настільки щасливо влаштована, що не має жодних достовірних критеріїв істини, зате має кілька відмінних критеріїв брехні.»

Але чи можна судити про хибність думок по запереченнях, які вони викликають? Багато вірних думок стикалися з запереченнями. Чимало помилкових з ними не стикалися. Заперечення не доводять хибність думки, так само як їхня відсутність не доводить її істинності.

Чи можна принаймні спрогнозувати брехню, прорахувавши зацікавленість індивіда в неправді? Паскаль казав: «Хай навіть брехня не дає людині ніякої вигоди — це ще не означає, що вона говорить правду: брешуть просто в ім'я брехні… Почуті вами слова не повинні неодмінно викликати у вас довіру; ви ні в що не повинні вірити, поки не уявите собі, ніби ніколи цього не чули.»

 

 

 
Справедливість без сили — неміч; сила без справедливості — тиранія

 

 

Чого вартує наш розум

За словами Паскаля, скільки б ми не напружували думку, у нас виходять тільки атоми у порівнянні з дійсністю. Нехай людина подумає, що являє собою вона сама у порівнянні з тим, що є в природі. Хай з цієї крихітної темниці (видимого нами світу), відведеній для проживання, вона навчиться давати справжню ціну землі, державам, містам, самій собі.  Хто подивиться на себе таким чином — той, без сумніву, жахнеться, побачивши, що він ніби висить між двома безоднями — нескінченністю й небуттям, що він однаково нездатний бачити те ніщо, з якого його витягнуто, й те нескінченне, що повинно його поглинути.

 

Що є людина?

Паскаль, як, напевно, й всі інші мислителі, цікавився питанням, що таке «я». Ось його роздуми на цю тему: «Той, хто любить когось за красу, чи насправді любить? Ні, тому що через вітряну віспи, яка вб'є красу, не вбивши людину, він її розлюбить. І якщо мене люблять за мою розсудливість, за мою пам'ять — чи люблять мене? Ні, тому що я можу втратити ці якості, не втративши самого себе. Де ж воно, це «я» — якщо воно не в тілі, не в душі? І як любити тіло або душу інакше, ніж за ці якості, які не творять мене, бо є минущими? Хіба можна любити абстрактно субстанцію людської душі, якими б не були її якості? Тож не будемо більше сміятися над тими, хто шукає поваги до себе за чини і посади; адже ми любимо в людях лише їхні якості.»

 

Що таке філософія?

Розмірковуючи про філософію, Паскаль писав: «Ми уявляємо Платона та Аристотеля не інакше, як поважними вченими в широких мантіях. А вони були людьми ввічливими й  простими — вони сміялися з друзями. А коли розважалися думками про закони і політику, то робили це граючи. То була найменш серйозна й найменш філософська частина їхнього життя, а найбільш філософська була — жити спокійно та просто.

Про політику вони писали так, мовби встановлювали правила для божевільні. А якщо й вдавали, що нібито говорять про це, як про важливу справу, то це тому, що знали: божевільні, до яких вони зверталися, уявляли себе царями й імператорами. Вони приймали їхні поняття, щоб стримати їхнє безумство та, наскільки можливо, звести його до найменшого зла.»

У відносинах з людьми Паскаль завжди був дуже відстороненим. Після смерті мислителя у підкладці його одягу було знайдено клаптик паперу, який він завжди носив з собою. На ньому був запис, зроблений в мить релігійного осяяння: «Гріх, щоб люди прив'язувалися до мене, навіть якщо вони це роблять з радістю та з доброї волі... Я не можу бути метою для людей — бо нічого не можу їм дати. Хіба не повинен я померти? І тоді разом зі мною помре предмет їхньої прихильності. Як був би я винен, переконуючи повірити брехні... Я повинен попередити тих, хто готовий прийняти брехню: вони не повинні прив'язуватися до мене...»

 

Деякі цитати Блеза Паскаля:

- Все мудрі настанови у людей є; бракує тільки вміння ними користуватися.

- Всі люди неминуче божевільні. Тому не бути божевільним - означає лише страждати іншим видом божевілля.

- Ми жадаємо істини і знаходимо в собі лише сумніви.

- Справедливість без сили — неміч; сила без справедливості — тиранія.

- Справедливість такою ж мірою залежить від моди, як і краса.

- Чим розумніша людина, тим більше вона бачить розмаїття в людях. Для людини недалекої всі люди однакові.

Коментарі