Власна шкура на кону

Нова книга Насіма Талеба є поєднанням філософських ідей і прикладів їх практичного застосування. Автор розмірковує про невизначеність і якість знань, про рівність і нерівність, складні системи і раціональність. Всі ці теми об'єднує принцип, що дав назву книзі. На думку Талеба, «шкура на кону» - не тільки необхідна умова рівності, комерційної ефективності та успішного управління ризиками. Завдяки цьому принципу можна краще зрозуміти світ.

 

 

Принцип «шкури на кону»

У давньогрецькій міфології був персонаж на ім'я Антей - син Посейдона, бога морів, і Геї, богині землі. Свою силу він черпав від землі: поки зберігав фізичний контакт з нею, був здатний майже на все. Геракл переміг Антея, піднявши його над головою, тобто відірвавши від джерела сили.

На думку Талеба, подібно Антею, знання не можна відокремлювати від землі. Більшість речей, винахід яких приписують тим чи іншим університетам, насправді були отримані шляхом спроб і помилок окремими особистостями, іншими словами, в контакті з землею (реальністю).

Контакт з реальним світом - ось що робить знання (та й що завгодно) цінним. А забезпечує цей контакт принцип «шкури на кону»: коли ми діємо в реальному світі та платимо ціну за наслідки своїх вчинків, погані або хороші. Подряпини на вашій «шкурі» - це те, що спрямовує ваші пошуки і дослідження.

Люди, які нехтують цим принципом, роблять декілька помилок. По-перше, думають в статиці, а не в динаміці. Вони не розмірковують - якими можуть бути наступні кроки: другий, третій, п'ятий... По-друге, вони не вміють відрізняти проблеми, що мають багато вимірів, від їхнії одновимірних проекцій. Наприклад, здоров'я - поняття, що має багато вимірів, і лише одне з них - це зниження рівня холестерину. Насправді складні системи не мають очевидних одновимірних механізмів «причина-наслідок».

Третя помилка - думати в термінах дій, а не взаємодії. А значить, таким людям не вдається передбачити дії інших гравців.

Люди рідко вчаться на помилках - власних або оточуючих. А системи вчаться, проте у цікавий спосіб - вони позбавляються від непотрібних частин. Погані пілоти часто гинуть в аваріях, і система авіаперевезень стає більш безпечною не тому, що вони навчилися на своїх помилках, а тому, що вчиться сама система. Досвід системи відрізняється від досвіду індивідуума.

 

 

 
Складні системи не мають очевидних одновимірних механізмів «причина — наслідок»

 

 

На думку автора, видатні люди схильні до ризику набагато більше, ніж звичайні. Досить подивитися на те, як жили великі імператори минулого, щоб побачити підтвердження цій тезі. Багато з них загинули так само, як жили - на полі бою. Вони не будували теорій, далеких від реального життя, - у них завжди була «шкура на кону».

Одне з найбільш практичних застосувань цієї ідеї: неможливо переконати людину в тому, що вона не має рації - це може зробити тільки реальність. Втім, насправді поняття правий-неправий, виграв-програв не мають значення. Все, що має для неї значення, - це виживання. З глобальної точки зору без принципу «шкури на кону» неможлива еволюція. Поки немає ризику вимирання - немає розвитку.

 

Срібло виграє у золота

Всі ми чули про так зване «золоте правило»: стався до інших так, як ти хотів би, щоб інші ставилися до тебе. Талеб наводить ще одне правило, «срібне»: не роби іншим того, що не хотів би, щоб інші зробили по відношенню до тебе. На його думку, воно набагато краще за «золотое».

Адже воно означає: не нашого розуму справа - вирішувати, що є добрим для інших. А що є для нас усіх поганим - зрозуміти набагато простіше. Взагалі, як стверджує Талеб, «негативний метод» (via negativa, коли ми діємо, прибираючи щось - як у випадку з навчанням систем) набагато ефективніший і менш схильний до помилок, ніж «позитивний» (via positiva, коли ми додаємо щось).

 

Домінування меншості

Головна ідея складних систем полягає у тому, що поведінку цілого не можна передбачити, аналізуючи елементи окремо. Взаємозв'язок важить більше, ніж природа самих компонентів. Можна скільки завгодно вивчати мурах, але це не дасть вам ніякого розуміння щодо того, як функціонує колонія. Адже колонія - це не просто безліч мурах, а щось більше.

Ця властивість систем називається емерджентністю: коли елементи об'єднуються за допомогою взаємозв'язків, з'являється щось нове, чого не було раніше. При цьому самі взаємозв'язки можуть підкорятися простим правилам.

 

 

 
Неможливо відокремити теорію від практики, а людину — від того, що вона робить

 

 

Одне з таких правил Талеб називає правилом меншості. У ньому йдеться про те, що непримиренної меншості достатньо досягти рівня 3-4% від загальної популяції, щоб популяція в цілому перейняла її погляди. При цьому незалежному спостерігачу буде здаватися, що вибір робить більшість. Це правило показує, як невелика кількість людей зі «шкурою на кону» і сміливістю може змінити суспільство.

Прояви цього правила можна спостерігати усюди. Наприклад, у Великобританії популяція мусульман становить всього 3-4%, при цьому на полицях магазинів легко знайти безліч видів халяльної їжі. У США і Європі «органічні» компанії продають все більше продуктів завдяки цьому правилу. Та ж сама картина - з їжею, поміченою «без ГМО». Достатньо приблизно 5% людей, які протестують проти генетично-модифікованих продуктів, щоб це стало загальним трендом.

 

Також вам можуть бути цікавими такі матеріали:

Що читати управлінцю влітку? 10 книг, які рекомендує kmbs

Лідер-садівник

Як ніколи не помилятися

 

Ми живемо у світі, повному різноманітних правил. Переважно вони з‘явились колись давно і розвивалися з плином часу, стаючи все більш універсальними. Дуже часто вони є чорно-білими, бінарними, не допускають напівтіней. Не можна «трохи» вбити когось - ви або зробили це, або ні.

Талеб стверджує, що правила, які народилися з принципу меншості, з більшою ймовірністю є чорно-білими. Вони дозволяють менше варіацій у наслідках. Суспільства не розвиваються завдяки консенсусу, голосуванню, більшості. Тільки мала кількість людей рухає соціум вперед. Це є одним із прикладів асиметрії, яка існує практично скрізь у світі.

 

Нерівність буває різна

Що таке нерівність? На думку автора, вона буває двох видів. Перший - це коли ми порівнюємо себе з Альбертом Ейнштейном або іншим генієм. Ми готові визнати, що поступаємося їм, готові змиритися з такою нерівністю. Те ж саме стосується знаменитих спортсменів, співаків, акторів, філософів і т.д. Одним словом, тих, чиїми фанатами ми могли б бути. Іноді ми хочемо їх імітувати, іноді - ні, але головне - нас не дратує те, що ми не рівні їм.

 

 

 
Поведінку цілого не можна передбачити, аналізуючи елементи окремо. Взаємозв'язок важить більше, ніж природа самих компонентів

 

 

Інший вид нерівності люди сприймають набагато гірше. Суб'єкт виглядає приблизно так само, як вони, проте зумів обдурити систему (наприклад, не працює на компанію, а живе за рахунок ренти) і отримав якісь привілеї. У нього є те, чого немає у вас, і ви однозначно не можете бути його фанатом. У цю категорію часто потрапляють банкіри, чиновники, генеральні директори корпорацій. Їхня незаслужена слава дратує вас, вони змушують вас відчувати себе дрібнішими, ніж ви є. У той же час люди, які свою славу і багатство заслужили, нас не турбують - скоріше, ми хочемо їм наслідувати.

У країнах, де великі гроші часто є результатом державного регулювання, політичного заступництва або ренти (як антоніма чесному підприємництву), до багатства ставляться як до гри з нульовою сумою: якщо хтось щось отримав, це було відібрано у когось іншого. Тобто людина, яка розбагатіла, зробила це за рахунок інших людей. Нерівність у цілому, як каже Талеб, є грою з нульовою сумою.

Нас обурюють або повинні обурювати ті, хто піднявся вгору, не ставлячи свою шкуру на кін. Вони не мали справи з ризиками, у них певний імунітет перед падінням з п’єдесталу. Навряд чи їм колись доведеться стояти в черзі за безкоштовним супом. До речі, банкрутство Трампа додало йому балів у очах громадськості, адже з його допомогою вдалося нівелювати відчуття нерівності другого типу і, отже, завоювати симпатії пересічних громадян.

Що являє собою людина, яка не ставить шкуру на кін? Це, наприклад, управлінець із великої компанії, який отримує велику зарплату. Його оцінюють за метриками, які часто не показують реальне здоров’я бізнесу. Він практично нічим не ризикує: маніпулюючи даними, він може забезпечити собі річний бонус, а якщо щось піде не так, то він просто перейде до іншої компанії, де все повториться спочатку. А в колишній організації у всьому звинуватять його наступника.

Нерівність також можна розділити на статичну і динамічну. Статична нерівність — це певна зафіксована моментальна картинка, яка не дає уявлення про те, що відбудеться далі. Можна просто дивитися на людей, які входять до списків найбагатших у країні, а можна вивчити статистику за тривалий час. І виявиться, що тільки 10% із 500 найбагатших американців були такими 30 років тому.

Динамічна (ергодична) нерівність враховує все життя, зокрема минуле і майбутнє. Досягти такої динамічної рівності в суспільстві не можна, даючи подачки бідним людям. Але якщо їм надати шанс стати багатшими, то ситуація вирівняється. «Шкура на кону» може допомогти у цьому, якщо багаті будуть відчувати ризик втратити свій статус представника верхнього 1%.

 

Принцип «шкури на кону» є базовою потребою для сучасної людини, проте це не означає, що його потрібно застосовувати всюди. Є велика різниця між політиком, чиї слова можуть вплинути на життя мільйонів людей, і середньостатистичною людиною, що висловлює свою думку на вечірці. Найважливіше — пам’ятати про «шкуру на кону», коли йдеться про вашу професійну діяльність, особливо якщо вона може мати значні наслідки

 

Повну версію рецензії можна прочитати на сайті Digest

Коментарі