Сумнів, зведений в абсолют

Напевно, скептицизм є одним із найпотужніших засобів проти втрати зв'язку із реальністю. Він допомагає розвіювати ілюзії, пробуджуватись від «догматичного сну» та стримує від впадання в крайнощі. Серед найзатятіших скептиків в історії людства ― представники школи античного скептицизму.

 

 

 

 

Скептики і нескептики

Засновник античного скептицизму Піррон з Еліди (близько 360–270 рр. до н. е.) називав філософом того, хто прагне щастя. Щастя ж, в його розумінні, полягає у незворушності духу та відсутності страждань. Тож можна припустити, що античний скептик являв собою чи не діаметральну протилежність сучасній людині.

За словами філософа Олексія Лосєва,  «Всі насолоди і страждання життя для нього абсолютно нецікаві. Всі твердження і заперечення ані прямо, ані в результаті процесу думки його не приваблюють. Йому до них теж байдуже. І взагалі ― він прагне не щастя або задоволення, а просто незворушності, яка, за вченням скептиків, й полягає в тому, що людина ні до чого не прив'язується, нічого не любить, до всього байдужа і нічим не буває схвильована.»

Але якщо епікурейці та стоїки вважали, що стану непорушності (атараксії) може досягнути тільки мудрець, який володіє досконалим знанням, то скептики, навпаки, відкидали знання в його традиційному розумінні.

 

Що можна знати

Піррон критично ставився до знання, що спирається на сприйняття органами чуття («по суті ми нічого не знаємо, бо істина в глибинах»). Він заперечував, що щось може бути гарним або поганим, правильним чи неправильним. На питання про те, якою є природа речей, Піррон відповідав, що ми абсолютно нічого не знаємо про будь-які речі й маємо утримуватися від суджень про будь-що.

Діоген Лаертський казав: «Він нічого не називав ані прекрасним, ані потворним, ані справедливим, ані несправедливим ― і загалом вважав, що істинно нічого не існує, а людські вчинки керуються лише законом і традицією. У згоді з цим він і жив ―  ні від чого не ухиляючись, ні від чого не тримаючись осторонь — хай то був віз, круча чи собака. Від небезпеки його оберігали друзі, які йшли поряд.»

 

 

 

 
Якщо б від природи існували добро і зло, то вони були б добром або злом для всіх, як сніг холодний для всіх

 

 

 

А за Секстом Емпіриком (близько 160–210 рр. н.е.), скептик ― це мислитель, який утримується від судження («такий стан розуму, за якого ми нічого не заперечуємо і нічого не стверджуємо»), оскільки неможливо примирити протилежні думки і аргументи, з якими ми стикаємося. Свою мету скептики бачили у спростуванні догматів усіх шкіл, але самі ні про що догматично не висловлювалися. Секст приділяв багато уваги вченню про скептичні вирази ( «ймовірно», «можливо», «допустимо», «утримуюсь від судження», «будь-якому судженню протистоїть рівне» і т.п.).

Але чи означає це, що скептики взагалі нічого не визнавали? Як зауважує Олексій Лосєв, «Кожний істинний античний скептик визнав лише те, що якщо є будь-яке “А”, то  може бути й якесь “не-А”; інакше кажучи, для них все у світі однаково істинно і однаково помилково.»

 

Також вам можуть бути цікавими такі матеріали:

Шлях до сильного суспільства

Анатолій Ахутін: філософія як звернення до основ

Цінності у сучасному світі

 

Також скептики заперечували об'єктивне існування добра і зла. В Діогена Лаертського читаємо: «Від природи не існує ні доброго, ні злого. Якщо б від природи існували добро і зло, то вони були б добром або злом для всіх, як сніг холодний для всіх... І насправді або ми мусимо називати добром все, що людина вважає добром, або не все. А якщо ми будемо називати добром не все, що здається таким людині, то потрібно буде оцінити різницю думок, що є неприйнятним, бо доводи на ці думки рівнозначні.»

 

Є тільки явище

За скептиками, людина існує лише з сукупністю сприйняття, уявлень та відчуттів. Органи чуття по-різному сприймають один і той же предмет («яблуко оку нашому здається жовтим, смаку ― солодким, нюху — запашним; одна і та ж форма бачиться по-різному, відбиваючись у різних дзеркалах. З цього випливає, що будь-яка видимість не є в більшою мірою одного, ніж інше»). Люди неоднаково сприймають одні й ті самі речі в різних станах («якими є здоров‘я, хвороби, сон, неспання, ворожість, любов, радість, засмученість, злидні, добробут»).

 

 

 

 
Ми не можемо знати навіть того факту, знаємо ми або не знаємо, і взагалі ― чи існує щось або ні

 

 

 

Виходячи з цього, чи можна проводити розмежування між сприйняттям дуже різних людей, наприклад, тих, кого прийнято вважати розумними, і тих, кого вважають божевільними? За Секстом Емпіриком, «Не варто на підставі того, що відбувається в здоровому розумі, принижувати те, що являється в божевіллі... Якщо сплячий або божевільний щось бачить, перебуваючи у певному стані, він не є надійним суддею в тому, що йому з'являється, ― так само, як і людина при здоровому розумі чи в стані неспання, також не може бути певною у розпізнаванні того, що їй здається реальним.»

Для скептиків реальність ―- це не щось, що існує, і навіть не щось ймовірне, це «загальна позірність» («що мед солодкий, я не стверджую, але з тим, що він таким здається, погоджуюсь»). А з цього випливає, що ми не можемо знати навіть того факту, знаємо ми або не знаємо, і взагалі ― чи існує щось або ні.

 

Пошуки скептиків

За словами Секста Емпірика, «Внаслідок рівносильності протилежних речей ми приходимо спочатку до утримання від судження, а потім ― до непорушності.»
Багатьма  це було сприйнято як заклик до бездіяльності. Проблема діяльності стала одним із основних аргументів проти прийняття скептицизму в античному варіанті.

Ось як це  сформулював Девід Юм: «Якби принципи античного скептицизму зненацька поширилися би на усіх, то будь-які розмови, будь-яка діяльність негайно припинилися б, і люди перебували б в повній летаргії доти, доки не настав би кінець їхньому жалюгідному існуванню через невдоволення природних потреб.»

Проте чи правильно ототожнювати вчення про «загальну позірність» і загальне відсторонення від судження з бездіяльністю? Сам Секст називав скептичний спосіб розмірковувань «таким, що шукає». Якщо всі догматики впевнені, що, прийнявши на віру щось неочевидне, вони осягнули істину, то скептики продовжують її шукати, ставлячи при цьому під сумнів всі свої твердження.

На думку Секста, «Говорячи про всі скептичні вислови, потрібно відразу визнати: ми не стверджуємо, що вони правильні, оскільки кажемо, що вони можуть бути спростовані самими собою...». Щоб жити та діяти, потрібно мати справу не з ймовірними речами, людьми або подіями, а з тими, які нам здаються такими: «Ми ні про що не говоримо, що це добро чи зло… Але, не висловлюючи думки, слідуємо за життям, аби не бути бездіяльними.»

Коментарі