Чинники наших змін

Українці за своїми духовно-інтеллектуальними якостями досить схожі на європейців. Але, разом із тим, щось заважає нам рухатися до Європи. Динамічний баланс цих сил і визначає наше майбутнє. Що нам допомагає і що заважає рухатися уперед? Як ці фактори взаємодіють між собою? Про це розповів учасникам Presidents‘ MBA kmbs Олександр Пасхавер, економіст, член-кореспондент Академії технологічних наук України.

 

 

Навіщо йти в Європу?

Проста відповідь така: краще дружити з багатим, аніж із бідним. Краще дружити із сильним, аніж зі слабким. Краще дружити з тим, хто зростає, аніж із тим, хто розпадається. Це позиція чистого прагматизму. Протестантська мораль, цінності зробили Європу успішною, а європейську цивілізацію – найбагатшою.

Чимало дослідників вважають, що Україна природно-історичним чином причетна до європейської цивілізації. Але ми ще надто далеко від того, аби стати справжньою європейською країною. І причина – в цінностях. Вони у нас не просто відмінні, а діаметрально протилежні європейським.

На нашому боці – історична тенденція (і тут є три позитивні фактори), а проти нас – ті обставини, які виникли через нашу історичну долю і які обмежують нас (їх також три). Історична тенденція у розвитку того чи того соціуму, як правило, сильніша за обмеження, які історична доля накладає на цей соціум. Таким чином, ми маємо привід для оптимізму у питанні – чи станемо європейською країною.

 

Чинники «за»

Перший позитивний чинник – це розпад Російської імперії, що, на мою думку, вже розпочався. Ми за це боролися, але навряд чи імперія розвалилася лише від нашого внеску. Чимало важать й історичні помилки, які робить влада. Взагалі, вражаюча особливість періоду розвалу імперій полягає в тому, що влада робить великі помилки. Ніби сама історія підказує їм кроки, які прискорять процес розпаду. Ми це спостерігаємо тепер.

Римська та Візантійська імперії розпадалися декілька століть. З Російською буде так само. Колись була «велика» Російська імперія, яка включала в себе і Польщу, і Фінляндію, потім не менш «великий» Радянський Союз, який в інших формах охоплював ще більшу територію; і ось це імперське утворення розпадається.

 

 

 
Ми ще надто далеко від того, аби стати справжньою європейською країною. І причина – в цінностях

 

 

Другий чинник, що є для нас позитивним – це постіндустріальна революція. Вона для нас менш актуальна, бо розгортається тут достатньо повільно. Але вона працює на нас, бо знищує систему олігархату. Наша «соціальна тканина» складається не з 10 найбагатших людей, а з сотень тисяч «олігархатиків» – людей, які домовилися із місцевими чиновниками і створили монополію, яка забезпечує ренту. Їх влаштовує відсутність конкуренції, відсутність розвитку – бо це дозволяє їм зберегти монополію.

В умовах постіндустріальної революції оновлення стає перманентною технологією. І це знищує олігархічну монополію, цю безнадійну «стабільність».

І третій чинник, без якого у мене не було би жодного оптимізму, – це революція Майдану і створення революційної меншості, цінності якої відрізняються від домінуючих у країні цінностей пасивної більшості. Ці фактори працюють на устремління і сподівання тих,  хто хоче, щоб ця країна стала європейською.

Майдан вивів на авансцену прошарок людей, які вели себе абсолютно не так, як більшість. Їхні цінності, мотиви поведінки відрізнялися від стратегії виживання: вони активні; вони легко відбирають ефективних, а не своїх; для них свобода - не бантик-прикраса, а життєво важлива потреба – інакше вони не розуміють, як себе реалізувати. Все це дуже близько до того, що характеризувало європейця ХІХ століття, який завоював увесь світ – європейця модерну. Так, сьогодні цих людей меншість – але це вже соціально впливовий прошарок.

 

Як розпадаються імперії?

На початку ХХ століття в Європі існувало шість великих колоніальних імперій і ще декілька не надто великих – на кшталт Португалії й Бельгії. До кінця ХХ століття не залишилось жодної. Єдина країна, для якої сьогодні стрижневим, об’єднуючим залишається імперський інтерес – це Росія.

 

5G6A4848_.jpgОлександр Пасхавер: "Майдан вивів на авансцену прошарок людей, чиї цінності, мотиви поведінки відрізнялися від стратегії виживання"

 

Європейські імперії пройшли вкрай важкий і стресовий процес відмови від власних амбіцій і стали вельми процвітаючими державами. При цьому кожна європейська нація чинила по-різному. Британці після втрати Індії очолили процес наділення незалежністю сотень власних колоніальних об’єктів. Як кажуть досвідчені політичні гравці, «не можеш зупинити певного процесу – очоль його».

Французи ж, навпаки, почали воювати за всі свої колонії, всюди програли – і все одно як імперія розвалилися. Німці на основі нової ідеології вирішили відтворити імперію і у підсумку програли й відмовились від імперської мрії. І, зрештою, стали нормальною країною, багатшою і впливовішою, ніж раніше.

Чи є у світі нові імперії? Ще б пак! Новими імперіями – на нових основах – для мене є США і Китай. Але це не імперії територій, а імперії активів. Вони купують активи по всьому світу. Хтось каже, буцімто США – деіндустріалізована країна. Але питання не в тому, у якій країні фізично розміщуються металургійні комбінати, а в тому, хто володіє акціями й промисловими ланцюжками.

 

Також вам можуть бути цікавими такі матеріали:

Цінності у сучасному світі

Святослав Вакарчук: «Потрібно любити себе трошки менше, ніж спільну справу»

Глобальний горизонт безпеки і Україна

 

Росія чомусь вирішила, що вона може відновити імперію територій. Поняття «збирач земель» у XVIII столітті було почесним, але у ХХ і ХХІ століттях вже звучить анекдотично. У сучасному світі збирати землі є анахронізмом й історичною помилкою, яка може обернутися для Росії вкрай важкими соціальними й економічними наслідками – так само, як це сталося в Німеччині.

 

Що визначає революцію?

Революція не є ані добром, ані злом; ані користю, ані шкодою. Революція – це соціальний, народний вибух. Революцію не можна організувати ні за які гроші. Можна створити спусковий гачок, тобто, якщо революція «готова», а ви маєте достатньо грошей і впливу, то ви можете її «запустити» раніше чи пізніше.

Революція – це гігантські соціальні конфлікти, і дуже рідко кожен отримує те, про що мріє і чого домагається. Революція – це дуже невизначена жорстока подія, яка гарантує людям єдине – зміни. Зміни обов’язково відбуваються після революцій.
Революції виникають, коли частина політичної еліти переходить на бік, протилежний своєму класові. Без такої події революції не трапляються, а виникають голодні бунти, які легко придушуються.

 

 

 
В умовах постіндустріальної революції оновлення стає перманентною технологією. І це знищує олігархічну монополію, цю безнадійну «стабільність»

 

 

Ще однією «печаткою істинності» революції є інтервенція зовнішніх сил. Там, де є революція, де грядуть соціальні зміни, там, як правило, є бунти і є інтервенції країн, які готові захищати вигідне для себе минуле.

 

Чинники «проти»

Факторів, які заважають нам рухатися у бік Європи, також три. Перший  –  найголовніший і найважчий для подолання – це стан соціальних мас і мотиви поведінки більшості населення, властива цій більшості стратегія виживання і її наслідки для всієї країни.

Якщо ви живете 400 років під іншими великими країнами, що розривають вас на частини, не ставляться до вас, як до рівноправних, чиє законодавство некомфортне для вас, бо у вас інший устрій, інша ментальність, - тоді вам доводиться виробити таку стратегію поведінки, яка вас рятує у цьому ворожому оточенні.

Виживання було стратегією для більшості населення України. Перший із параметрів цієї стратегії – нікому не довіряй, окрім своїх, особливо державі. Другий – приховуй те, що маєш і чого досягнув, тому що ти у ворожому оточенні. Не зумів приховати – збреши, не зміг збрехати – відкупись. Корупція для стратегії виживання – повсякденне явище.

З цією стратегією нас застав розвал СРСР, повна деструкція радянської господарчої системи і державної системи. В цих умовах населення України, на мій погляд, здійснило подвиг і створило визначну систему тіньової економіки, яка попередила соціальні вибухи. Відповідно, ми зуміли прожити цей розвал без суттєвих ексцесів - завдяки стратегії виживання. З іншого боку, стратегія виживання ще сильніше «розхитала» історичну неповагу до держави й розбурхала недовіру до інституту влади взагалі.

Саме за цих умов створювався наш доморощений, олігархічний капіталізм: ми втратили соціалізм, альтернативою було побудувати «свій» капіталізм. У такого капіталізму не було драйвера – прошарку людей, зацікавлених у створенні ефективної системи. На чолі стояли, грубо кажучи, комсомольці, виконавцями була радянська бюрократія і авантюристи, що злетілися на здобич. Наш олігархічний капіталізм – це «дитя» наших цінностей, нашої стратегії виживання. Він є дуже адаптивним, його дуже важко усунути, тому що ми всі «вписані» в нього, хочемо ми цього чи ні. І він є другим негативним чинником для нашого руху до Європи.

 

5G6A4959_.jpgОлександр Пасхавер: "Революція – це дуже невизначена жорстока подія, яка гарантує людям єдине – зміни"

 

Третій фактор «проти» – це слабкість (і недостатня чисельність) нашого революційного класу. Він не висунув ані вождів, ані політичних проектів, ані ідеології, які би сподобалися і повели за собою людей. Можливо, він це зробить, але поки є реальний факт: він не зумів. Більше того, наш революційний клас передав владу – ніхто її в нього не забирав – старому політикуму. А вони реалізують завдання революції у тій технології, у тих зв’язках і тих прийомах, до яких вони звикли.

Все це відсуває від нас бажане майбутнє і створює невизначеність у наших сподіваннях й очікуваннях. І ці три негативні фактори починають взаємодіяти у складний, не завжди очевидний спосіб.

 

Швидкість змін

Головне, що визначає всі наші перипетії – це система цінностей. Але її не можна швидко змінити. Це так звані генераційні зміни – те, що змінюється з поколіннями. Практично це означає, що пройде принаймні 50 років, поки ми станемо країною, схожою на європейську. А ідея, що ми завершимо реформи – і станемо європейською країною, в принципі невірна.

На жаль, наша «верхівка», займаючись перш за все інститутами – правилами, законами тощо, – не звертає уваги на цінності. Цікаво, що фашистські і тоталітарні режими кидали всі сили на поширення і нав’язування своїх цінностей (не тільки насильницьким, але й освітнім шляхом). Ми ж цього не робимо.

Є таке правило: спершу накопичуються соціальні зміни, адаптивно змінюються цінності, і вже потому відповідно змінюються інститути. Або еволюційним шляхом, якщо це розумна нація, або революційним. Але інститути, в будь-якому разі, засновуються на чинних, діючих цінностях. Тобто неможливо через інститути нав’язати цінності, якщо їх суспільство ще не поділяє.

Якщо більшість населення схильна до цінностей виживання, то європейські інститути, які ми хочемо впровадити, хоч гопки скачи, а будуть погано працювати. Вони будуть «ковзати» по поверхні. І це відбуватиметься довго, тому всі реформи, які ми проводимо, ми будемо ще не раз проводити. Я думаю, ми спостерігатимемо довгий процес коригування цінностей. А інститути будуть змінюватись знову і знову, відповідно до зміни цінностей у населення.

Коментарі