Шлях до добробуту

На що варто звернути увагу при впровадженні реформ в Україні? І що заважає успішному втіленню змін? Про це розмірковував Френсіс Фукуяма, професор політології у Стенфордському університеті, на зустрічі з учасниками Presidents‘ MBA kmbs під час трансатлантичного навчального модуля.

 

 

 

 

 

Про лінію фронту

Мені цікаво спостерігати за всіма країнами, що перебувають у процесі трансформацій у напрямку демократії. І я вважаю, що Україна є особливо важливою у цьому контексті. Вона наразі відіграє ключову роль у глобальній боротьбі за демократію.

Україна є частиною Європи, великою країною, що перебуває під прямим тиском з боку Росії. Вона - перша на лінії зіткнення з Росією, безпосередньо їй протистоїть (у цьому сенсі можна сказати, що Україна є фронтовою державою). А Росія є сьогодні однією з найбільших загроз для демократії.

За цим процесом спостерігають усі. І якщо Україні не вдасться досягти успіху, то від цього серйозно потерпатиме весь регіон. Схожа ситуація з Грузією. Різниця лише в тому, що Грузія суттєво менша за розміром.

 

Про реформи

Проведення реформ в Україні є справою самих українців. Не так уже й багато можуть зробити американці чи будь-хто інший  ззовні. Однак внесок, на який ми здатні, - це освіта.

На мою думку, всі «помаранчеві» реформатори в Україні припускалися однієї помилки – докладали зусиль до того, щоб за будь-яку ціну усунути Януковича від влади. Найбільше упущення - що тоді не було створено справді сучасної демократичної держави, яка була б здатна забезпечити основні суспільні блага й якісні послуги у сфері освіти, охорони здоров’я, інфраструктури і т.д.. Тобто робити те,  що належить до прямих і повсякчасних обов’язків демократичної держави.

 

20171116-174930-XT213875_.jpgФренсіс Фукуяма: "Якщо Україні не вдасться досягти успіху, то від цього серйозно потерпатиме весь регіон"

 

Замість цього була створена політична коаліція, що розпалася через внутрішні суперечки, а рівень корупції в Україні залишався дуже високим. Тому прогресу в реформуванні країни, як такого, насправді не було.

Зараз є справді важливим не припуститися вдруге тих самих помилок й збудувати модерну державу, здатну виконувати свої функції.

 

Про модерну державу

Немодерна, традиційна або ж, як її ще інколи називають, патерналістська держава, – це та, яку керівники сприймають виключно як засіб для власного збагачення. Політична влада їм потрібна для того, щоб забезпечити свої сім’ї фінансами та ресурсами. Саме у такій державі президентом був Янукович, й саме у такій державі президентом і досі є Путін.

На відміну від патерналістської, у модерній державі є чітке розмежування між приватними інтересами чиновників та суспільним інтересом. І в політику у модерній державі приходять, аби бути вартовим суспільного інтересу, а не заради власної вигоди. Саме таку модель втілює Європейський Союз. Більшість країн ЄС успішно здійснили перехід від патерналістської держави до модерної. І я вважаю, що саме така модель є близькою людям, котрі стояли на Майдані.

 

 

 
У політику в модерній державі приходять, аби бути вартовим суспільного інтересу, а не заради власної вигоди

 

 

Як побороти корупцію?

Важливо розуміти, що ця проблема – не технічного характеру. Прозорість політики, відкритість ведення усіх справ і процесів є важливим фактором. Адже ви не можете побороти корупцію, якщо не володієте інформацією про неї. Однак самих лише суспільних механізмів для забезпечення громадянської прозорості недостатньо, бо необхідно мати ще й політичні механізми впливу на корупціонерів та порушників.

Зрештою, корупція – це політичне явище, це поведінка можновладців, котрі прагнуть захищати лише власні інтереси. Й допоки у вас не буде змоги усунути їх в політичний спосіб, ви не зможете вирішити проблему корупції. Ось чому потрібно створити механізми підзвітності, аби мати важелі впливу на поведінку цих людей.

Одним з таких політичних механізмів є демократичні вибори – щоб обирати гідних й усувати від влади корумпованих політиків. Потрібне верховенство права й незалежна судова система. Я знаю, що наразі в Україні триває серйозна боротьба навколо НАБУ щодо того, які саме повноваження повинні бути у цієї структури. Ця ситуація склалася виключно через владні непорозуміння й конфлікт інтересів. Та якщо у вас немає необхідної свободи  та спроможності для притягнення до відповідальності посадовців та розслідування їхніх злочинів, якщо немає потужної й незалежної системи, будь-які агенції чи інституції будуть неефективними.

 

Також вам можуть бути цікавими такі матеріали:

Святослав Вакарчук: «Потрібно любити себе трошки менше, ніж спільну справу»

Держава: від Левіафана до «невидимки»

Реформа на практиці

 

Про приклад США

Однією з країн, яким вдалося подолати корупцію близько століття тому, є США. Свого часу державні посадовці  тут призначалися не тому, що у фаховому плані були експертами вищої кваліфікації, а тому, що відпрацьовували певні політичні замовлення, захищаючи чиїсь приватні інтереси. Сполученим Штатам вдалося здійснити системні зміни, оскільки самі громадяни мобілізувалися, зайняли лідерські позиції та спромоглися на створення кращих державних форм та інституцій.

Потужною суспільною силою були представники бізнесу. Вони були зацікавлені в тому, щоб не давати хабарів політикам, бо думали про індустріалізацію та модернізацію корпорацій. Вони хотіли, щоб державна політика здійснювалася незаангажовано і прозоро, щоб у країні були умови для політичної конкуренції.

У нас були такі лідери, як Теодор Рузвельт, Вудро Вільсон, котрі організували людей з активною позицією в коаліції, аби у них з‘явилась можливість бути обраними до Конгресу. Й, у підсумку, отримати законодавство, яке створило б модерні державні послуги.

Важливо, щоб в основі бюрократії був соціальний капітал, щоб усі процеси здійснювалися професіоналами. Для цього потрібно створити якісні державні інститути, аби професіонали могли добре виконувати свою роботу. І це, насправді, потребує водночас суспільної мобілізації, залученості бізнес-спільноти та якісного лідерства.

 

20171116-173200-XT213781_.jpgФренсіс Фукуяма: "Самих лише суспільних механізмів для забезпечення громадянської прозорості недостатньо, необхідно мати ще й політичні механізми впливу на корупціонерів"

 

Про довіру і співпрацю

Соціальний капітал, у моєму розумінні, полягає в можливості людей співпрацювати один з одним у формальній та неформальній площині. І саме така співпраця є основою для соціальної довіри.

Я переконаний, що однією з найгірших речей, які залишилися у спадщину від комунізму, є відсутність довіри між громадянами. Радянський режим цілеспрямовано нищив будь-які спроби громадської ініціативи. Кожен повинен був залежати від держави та бути підзвітним їй. До того ж, комуністична система цілеспрямовано створювала атмосферу недовіри серед людей і чинила усілякі перепони на шляху до їхнього зближення.

Всі посткомуністичні країни намагаються зараз подолати високий рівень недовіри між громадянами. Необхідно відновити соціальну довіру та здатність людей співпрацювати. І освіта, на мою думку, є тим ключовим фактором, який здатен посприяти цьому.

Єдина правильна опція для всіх країн, що раніше входили до Радянського Союзу, - сформувати нове покоління активних людей, нехай навіть і вихованих за комуністичної системи. Частиною такої освіти обов’язково має бути створення цінностей, що спонукають людей співпрацювати один з одним.

Треба відзначити, що фактор громадянського суспільства – та надпотужна сила, що несподівано для багатьох виникла під час Помаранчевої революції й досі циркулює в Україні, - є запорукою того, що за потреби люди спроможні мобілізуватися й діяти згідно зі спільним інтересом. І я переконаний, що це є дуже потужним активом.

 

 

 
Я впевнений, що альтернативи ліберальній демократії не існує. Питання у тому - в який спосіб її організувати

 

 

Про лобізм у США

 У США лобізм є досить серйозною проблемою – більше, ніж в інших країнах. Верховним Судом постановлено, що витрачання коштів на політику є однією з форм свободи слова, отже, це не є корупцією чи порушенням законодавства. Існує чітке юридичне визначення, згідно з яким лобіювання передбачає сплату грошей за здійснення конкретної послуги, й такий взаємообмін повинен мати явний, недвозначний характер.

Проте насправді такий взаємообмін має більш неформальний характер. Наприклад, хтось жертвує свої кошти в інтересах певного кандидата. А за шість місяців цей політик вчиняє певні дії, що вигідні «жертводавцю». І через брак будь-яких чітких ознак цього взаємообміну він не є порушенням закону.

Гадаю, ми могли б вирішити цю проблему, якби застосовували інструменти, якими послуговуються інші демократії: скажімо, обмеження внесків у виборчу кампанію, обмеження реклами і часу в телеефірі тощо.

Також мене дуже турбує майбутній стан ЗМІ й те, як він змінюється. Зараз відбувається міграція з телебачення в інтернет. Соціальні медіа набувають дедалі більшої ваги, часом навіть більшої за саму політику, й регулювати цей процес стає дедалі складніше. Наприклад, нещодавно ми дізнались про те, що Росія застосовувала рекламу у Facebook як інструмент політичного впливу. А через чіткий таргетинг цей факт довгий час залишався невідомим. Всі демократії тепер зіткнулися з цією проблемою і шукатимуть спосіб, як із нею упоратись – як регулювати політичну рекламу в інтернеті.

 

20171116-180830-RS3_2186-Edit_.jpgУчасники Presidents' MBA kmbs у Стенфорді

 

Про глобалізацію і вибори

У таких явищ, як Brexit та обрання Трампа президентом, поява лідерів-популістів у Європі й критика глобалізаційних процесів – є спільний контекст.

Загалом глобалізація є позитивним явищем для економік, і за останні п’ятдесят років ми бачили її вплив, у тому числі, на торгівлю. Проте глобалізація не має безпосереднього позитивного впливу на кожну людину чи кожну окрему країну індивідуально. Зокрема, представники робітничого класу в розвинутих країнах втрачали свою роботу (а натомість у Китаї, Індії, В’єтнамі середній клас зростав). У США такі люди й голосували за Трампа.

Є люди, які постраждали від глобалізації. Вільний та відкритий світ зруйнував звичний для них контекст, знищив їхню спільноту. Якщо поглянути, скажімо, на Західну Вірджинію або Пенсильванію (чи інші колишні індустріальні зони), то там справді є високий рівень безробітних, чимало наркозалежних громадян та сімей, що розпалися.

Демократія – це добра річ, оскільки вона унеможливлює ігнорування таких проблем. Політики мають подбати про всі верстви населення, розвивати різні програми, а не лише скасовувати економічно нерентабельні напрямки.

 

Про різноманітну демократію

На мою думку, не існує кращого підходу до державного управління, аніж демократія. Та, насправді, вона не є чимось чітко окресленим та визначеним. Існує чимало демократичних країн, що сформували різноманітні моделі державного управління. Наприклад, те, як функціонує демократія у США, відрізняється від того, як це відбувається у Німеччині чи, скажімо, Японії.

Скажімо, у США діє система стримувань та противаг, оскільки ми не довіряємо державі. У Великобританії такого інституту немає, й це спрощує процес ухвалення рішень. Політична система Німеччини, з точи зору розподілу влади, не є такою сконцентрованою, як у Великобританії, але й там ухвалювати рішення не так складно, як  у США.

Одна з проблем американців – у тому, що  політичні партії є дуже поляризованими і часто не можуть домовитись між собою. А це призводить до нестабільності. Та водночас це не є проблемою політичної системи, це – проблема суспільства. Я впевнений, що альтернативи ліберальній демократії не існує. Питання в тому -  в який спосіб її організувати.

Коментарі