Рішення без компромісів

Теорія обмежень, створена доктором Еліяху Голдраттом, допомагає компаніям вдосконалювати свої процеси. Принципи, закладені в її основу, можна використовувати й для персонального розвитку. Про те, як це робити, розповіла Ефрат Голдратт-Ашлаг під час воркшопу, організованого kmbs спільно з Apple Consulting®. В інтерв‘ю для проекту OPEN вона поділилась думками про вироблення правильного рішення та втілення його у життя, про свій метод «Діамант» та поширені помилки на шляху до особистісного розвитку.

 Зараз існує чимало психологічних підходів до персонального розвитку. Що відрізняє ваш від усіх інших?

 

Це дуже добре, що сьогодні є таке різноманіття. Адже ще 20 років тому чимало людей не могли отримати тієї допомоги й підтримки, яка була їм потрібна, щоб перестати відкладати вирішення проблем та досягнення цілей. Мені здається, що кожен підхід знаходить свою аудиторію, тому що більше їх буде на ринку – тим краще.

Я неодноразово чула від людей, що специфічна риса мого підходу – це логіка та системне мислення. Але я б не сказала, що він є раціональним, неемоційним. Хоча б тому, що будь-яке раціональне рішення треба перевіряти емоціями. Раціональне та емоційне завжди йдуть поряд.

 

Які ключові принципи закладено в основу вашого підходу до персонального розвитку?

 

У житті ми часто підкоряємось обставинам, які нам не подобаються, вчимось жити з ними. Інколи в цьому немає нічого поганого, але якщо щось вас справді непокоїть, виводить з рівноваги – потрібно діяти.

Мій батько часто казав: наш мозок може вирішити будь-який конфлікт. Головне – зрозуміти, про що саме цей конфлікт, які справжні потреби за ним приховані, та знайти шляхи – як задовольнити ці потреби, уникнувши конфлікту. 

Мова не йде про пошук компромісу, адже компроміс – це не вихід з ситуації. Уявіть, що вам потрібно виміряти висоту будинку. Ви берете інструмент – і отримуєте результат: 20 метрів. А за допомогою іншого інструменту отримуєте цифру 40 м. І кажете: давайте підемо на компроміс та скажемо, що висота будівлі – 30 м. Але ж жоден інженер так не зробить! Він подумає, що, напевно, щось не так з його інструментами, або що між двома вимірюваннями дім встигли добудувати. Іншими словами, не буде миритись із конфліктом, а намагатиметься вирішити його.

 

ef2.jpgЕфрат Голдратт-Ашлаг: "Будь-яке раціональне рішення треба перевіряти емоціями. Раціональне та емоційне завжди йдуть поряд"

 

Такий само потенціал до розв‘язання конфліктів є у людській поведінці. І потрібно не шукати компромісів, а аналізувати ситуацію, докопуватись до кореневих причин.

Деякі конфлікти можуть бути хронічними, тому розв‘язати їх швидко не вийде – потрібен час для вироблення рішення. Але вирішити можна будь-який конфлікт. Мій батько доводив це раз по раз, у дуже складних організаціях й за дуже різних обставин.

Ще один принцип: теорія обмежень – це тільки про win-win. Тут не може бути win-lose. У довготривалих стосунках обов‘язково будуть конфлікти, і неодноразово. Але розв‘язок завжди має бути таким, щоб виграли обидві сторони.

 

Як зрозуміти, що знайдено правильне рішення?

Не будь-яке рішення є хорошим. Правильним можна вважати тільки таке, що вирішує проблему, не створюючи при цьому нових, таке, що не має негативних наслідків. У теорії обмежень є спеціальні інструменти, які дозволяють перевірити – що станеться, якщо буде втілено в життя певне рішення.

Люди чинять опір змінам. І загалом вони праві, коли так роблять. Адже нерідко хтось каже вам: давай змінимо це. А насправді йому потрібна зміна, а вам вона не принесе користі. Отже, у ситуації win-lose чинити опір – це правильний крок.

Рішення, яке ви виробляєте, дуже часто є хорошим для вас за рахунок інших. Наприклад, коли компанія удосконалює свої процеси, щоб згодом звільнити працівників (які тяжко працювали над цим удосконаленням). Такі рішення не працюють!

Якщо організація прагне змін, то має конструювати їх у форматі win-win. Усі залучені сторони повинні мати стимул, щоб сказати змінам «так» і взяти участь у їхньому втіленні. У іншому випадку не треба дивуватись, що люди опираються.

Нерідко буває й так, що ми починаємо втілювати якусь зміну, але потім дізнаємося, що вона має негативні наслідки. Я називаю такі рішення «напівпропеченими». Теорія обмежень пропонує продумувати й планувати зміни повністю – створювати «повністю приготовані» рішення.

 

 

 
У довготривалих стосунках обов‘язково будуть конфлікти. Але розв‘язок завжди має бути таким, щоб виграли обидві сторони

 

 

При цьому важливо дослухатись до інших. Бо ми часто настільки захоплені своєю ідеєю змін, що не бачимо того, що може викликати занепокоєння в оточуючих. Взявши до уваги думку інших, можна адаптувати своє рішення, зробити його ще кращим. І одночасно мотивувати людей змінюватись.

 

До чого варто бути уважним, втілюючи у життя вироблене рішення?

 

У теорії обмежень є концепція, що називається «шари супротиву» (layers of resistance). Вона включає в себе кроки, які мають виконуватись у певному порядку. І першим з них є досягнення домовленості щодо того, у чому полягає проблема.

До цього не треба навіть і думати про рішення. Які шанси, що ми зможемо домовитись, якщо вважаємо проблемою різні речі? Тим не менш, компанії витрачають багато часу, сперечаючись про реалізацію, ще до того, як прийшли до спільної думки щодо проблеми. Щоб уникнути цієї помилки, потрібно спочатку домовитись про проблему, потім – про рішення, і вже після цього говорити про впровадження. 

Також важливо тестувати своє рішення. Якщо мова йде про організаційні зміни, то всі розуміють, що варто робити пілоти. Але ж в інших сферах можна робити так само. Наприклад, я не проводжу ідеальний майстер-клас, а тестую свій контент. Збираю зворотний зв‘язок, вивчаю його, думаю, як зробити краще.

 

Чи можна застосувати ваш підхід до вирішення конфліктів у родині? Адже ціна помилки у таких обставинах значно вища, аніж коли мова йде про конфлікт між колегами?

 

Дійсно, коли конфлікт трапляється у родині, це вимагає значно обережнішого поводження. Але й мотивація зберегти стосунки – значно вища. А мотивація – це велика складова успіху.

Я не кажу, що зміни – це просто, або що конфлікту не існує. Але я впевнена, що завжди є можливість підійти до його розв‘язання систематично і зробити це у стилі win-win. У своїй практиці я бачу навіть чотирирічних дітей, що розв‘язують конфлікти, не йдучи на компроміс, а знаходячи виграшне для всіх рішення.

 

ef3.jpgЕфрат Голдратт-Ашлаг: "У мене є відчуття, що ми занадто швидко здаємось. І що ми помиляємось, думаючи, що все має бути легко"

 

У що має вірити людина, щоб успішно застосувати ваш підхід у своєму житті?

 

Найголовніше – вона має вірити, що виграш для всіх сторін можливий. І бути готовою спробувати. Адже якщо ви даєте собі шанс – і бачите позитивний результат, то починаєте вірити у себе трохи більше.

Взагалі, мені здається, що віра у себе – це базова річ для персонального розвитку. І наш обов‘язок, як батьків, полягає у тому, щоб виховати дітей, які вірять у себе та у свою можливість впливати на світ.

 

Які найпоширеніші помилки роблять люди у сфері персонального розвитку?

 

Дуже прикра помилка – казати собі: «Я подумаю про це завтра». Багато людей роблять це день за днем, і 40 років потому кажуть собі те ж саме. Це призводить до того, що ви не живете, а хіба що існуєте.

Я вірю, що кожен з нас має величезний потенціал, може багато чого дати суспільству. А також що кожен має обов‘язок перед собою – жити повним життям. У своїй роботі я намагаюсь показати людям, що почати зміни – не так і складно. І тим самим зменшити їхнє бажання відкладати життя на потім.

 

Також вам можуть бути цікавими такі матеріали:

В'ячеслав Геращенко: "У нашого суспільства - шалені перспективи"

20 головних запитань для управлінця

Прості правила для складного світу

 

Ще одна пастка, у яку часто потрапляють люди, - це вибір сфери діяльності, яка приносить багато грошей, але їм не підходить. Практика свідчить, що багато років потому вони завжди шкодують про таке рішення.

Звичайно, гроші важливі для кожного з нас. Існує концепція «необхідної умови» - такої собі межі, нижче якої ми можемо думати тільки про підвищення свого рівня, а вище якої – можемо сказати собі: «Тепер все добре, що далі?».

Достатня кількість грошей є для нас необхідною умовою. Але якщо ми вже заробляємо стільки, скільки потрібно для підтримання певного рівня життя, гонитва за все більшими грошима – це «золота пастка».

Це величезна помилка: замість того, щоб мати повне життя, робити те, що нам подобається, підходить і має для нас сенс - ставити на перше місце гроші. Щоб уникнути цієї помилки, потрібно шукати заробіток всередині свого «діаманту» (ділянки, що знаходиться на перетині чотирьох кіл: що мене «драйвить», що я роблю добре, що я люблю робити, що підходить моєму типу особистості). 

 

Чи згодні ви з думкою про те, що у сучасному світі можна послідовно вибудувати декілька кар‘єр протягом життя?

 

Загалом, я не маю нічого проти, якщо хтось здатен досягти багато у декількох сферах діяльності. Проте, мені здається, нерідко люди змінюють кар‘єру не тому, що вони знудились чи втомились від неї, а тому що стикнулись зі складнощами.

Ми звикли думати, що у подібному випадку простіше зупинитись і почати заново, аніж докладати зусиль для подолання перешкод. Я бачу приклади усюди: не тільки у сфері кар‘єри, а й у сім‘ях. Коли двоє людей живуть разом багато років, то проблем не уникнути. Але я вірю, що у нас є дуже сильна інтуїція, і якщо ми обрали цю людину за свого партнера, то на це були вагомі причини. А значить, за стосунки варто боротись замість того, щоб починати все спочатку, щоб, зрештою, опинитись на тому ж місці за декілька років.

 

 

 
Віра у себе – це базова річ для персонального розвитку

 

 

У мене є відчуття, що ми занадто швидко здаємось. І що ми помиляємось, думаючи, що все має бути легко. Може, це ніби маятник. Адже раніше піти з компанії можна було, лише досягши пенсійного віку, а зараз – навпаки, ми йдемо занадто швидко… Сподіваюсь, цей маятник зрештою досягне балансу.

 

Чи вірите ви в те, що людина завжди може заробити гроші тим, що вона любить робити?

 

Одна моя знайома малює надзвичайно красиві портрети олійними фарбами. Робота настільки тонка, що на одну картину в неї йде майже рік. Тобто вона не може заробляти на цьому достатньо, щоб прожити. Тому вона викладає англійську дітям. Це достатньо близько до її «діаманту» - бо вона любить дітей, їх подобається вчити і заняття виходять дуже цікавими.

Чи була б вона щасливіша, якби могла тільки малювати? Напевно, так. Але вона, принаймні, знайшла щось близьке до того, чим хотіла б займатись, а не змирилась і не пішла на роботу, яка не приносить їй задоволення.

 

У своєму методі ви користуєтесь еннеаграмою – моделлю, що описує 9 глибинних мотивацій людини і, відповідно, виділяє 9 типів особистості. Але чи не може одна людина мати усі ці мотивації – у той чи інший період свого життя?

 

Кожен з нас має певні фрагменти з усіх 9 типів особистості. В різні періоди життя людина може дивитись на світ крізь «фільтри» того чи іншого типу – і діяти відповідно. Проте все одно кожен має один основний тип, і, зрештою, ми завжди повертаємось до нього.

 

Інтерв’ю було організоване за підтримки Apple Consulting®.

Коментарі