Євген Пенцак: "Головна мета кожної держави – зробити людей щасливими"

Що на нас чекає у майбутньому? Яку роботу виконуватиме людина у роботизованому світі? Чи стануть фантазії авторів антиутопій реальністю? І чому нам треба розвивати закладені природою таланти і навмисно наражати себе на стреси? Своїми думками з приводу цих філософських питань поділився Євген Пенцак – експерт з фінансового, інвестиційного та ризик-менеджменту, керівник програми Master of Banking & Finance в Києво-Могилянській бізнес-школі, PhD Лозанського університету в Швейцарії.

Про (не)актуальність антикрихкості

 

− Ви куруєте публічні читання у kmbs. Зокрема, презентували світові бестселери Нассіма Талеба «Антикрихкість» і «Чорний лебідь», досконало їх знаєте. Чи залишились особисто у вас запитання до автора і у чому, на вашу думку, такий попит на твори Талеба?

 

− Насправді у світі інтерес до теорії антикрихкості давно охолонув.

Усе нове – добре забуте старе! Теорія антикрихкості побудована на ключовій тезі Фрідріха Ніцше: «Все, що нас не вбиває, робить нас сильнішим». Нобелівську премію з фізики у 2017 році отримали вчені за досягнення у вмінні вимірювати гравітаційні хвилі. Так само в економіці нам потрібно навчитись вловлювати емоційні хвилі, які випромінюють споживачі й великі групи людей, щоб навчитись ними управляти.

Нассім Талеб – опціонний трейдер, який має ґрунтовну математичну освіту, але він почав жорстко критикувати принцип підготовки економістів і фінансистів. У мене давно такі думки визрівали, тому увійшли у резонанс. Я почув про його книги від одного керівника британського інвестиційного фонду. Він скористався багатьма порадами з книги «Чорний Лебідь» для того, щоб у час кризи 2007-2009 років, у часи так званої Глобальної Фінансової Рецесії, вивести свій фонд у лідери ринку.

Коли Талеб приїжджав до України, я мав можливість з ним поспілкуватися. Вразив тим, що говорив водночас про дуже прості й фундаментальні речі. Наприклад, що підвалини сучасної економіки і фінансів закладені неправильно. Не потрібно фокусуватись у бізнесі і в житті на оптимізацію всього, а потрібно жити так, щоб життя не заскочило тебе зненацька, тобто потрібно бути готовим до всього.

Звісно, що книги Талеба – не панацея. Якщо ви їх прочитаєте, це не зробить вас успішними автоматично. Тому до усіх ідей треба ставитись з обережністю, рефлексувати, пропускати через себе, враховуючи свій досвід і життєвий досвід своїх знайомих.

 

 

 
Не потрібно фокусуватись у бізнесі й житті на оптимізацію всього, а потрібно жити так, щоб життя не заскочило тебе зненацька

 

 

– А як ви вважаєте, чи треба штучно у собі виховувати цю антикрихкість, спеціально наражати себе на стреси? Якщо спиратися на думку Талеба, то чим більше невдач ти пережив, тим ближче ти до успіху.

 

− Як і багатьом у дитинстві, мені не надто подобалась школа, але я читав книжки. Наприклад, «Степовий вовк» чи «Гру в бісер» Германа Гессе. Це резонує з думками, які Талеб висловлює у своїх книжках.

Тому я вирішив для себе у молодості: поки молодий – борися із труднощами. Талеб критикує механістичне застосування принципів оптимальності на людське життя, на ухвалення економічних і фінансових рішень. Талеб наводить приклад того, як побудоване людське тіло: воно використовує занадто багато ресурсів з точки зору оптимальності, багато систем людського організму дублюють дії одна одної. У побудові засад сучасної економіки ми повинні більше звертати увагу на побудову екосистем живої природи.

Талеб звертається до еволюційної теорії менеджменту, еволюційної психології та економіки, що саме це слід застосовувати до бізнесу. Бо жива природа мудріша, вона існує багато мільйонів років, а людство не так багато.

 

Про життєві пріоритети і стратегії

 

− В конспекті одного з ваших виступів йдеться про те, що в економіці є 50% психології. Тому невипадково одними із перших Нобелівських лауреатів з економіки стали психологи Деніел Канеман і Амос Тверськи, які показали, наскільки людина ірраціонально мислить. Як, по-вашому, приймати ефективні рішення і збудувати успішне життя?

 

− Ізраїльські психологи звернули увагу на поведінковий фактор в ухваленні рішень. В якому настрої людина прокинулася, хто її оточує, що сказали в медіа – все це впливає на наші повсякденні рішення.

Канеман і Тверськи почали аналізувати, в які пастки мислення ми потрапляємо. Адже якби не ті психологічні фактори, які я щойно назвав, то людина могла б ухвалити набагато кращі рішення. Вони говорять, що у людини домінує печерний мозок, який завжди перебуває в страху, бо печерні люди не знали, чи переживуть вони зиму, чи буде в них вогонь, достатньо їжі. І цей мозок ящура керує всіма нашими рішеннями у житті. Наприклад, ми асиметрично сприймаємо наші успіхи й невдачі, тобто до успіхів ми ставимось, як до подій, що й так мали настати, а невдачі сприймаємо занадто емоційно, як події, які ми б не хотіли пережити знову.

Саме завдяки цьому печерному мозку людина так скеровує свої дії, щоб менше зазнавати невдач, не почуватися дискомфортно. В економіці це називається переживати disutility (з англ. непридатність, марність – ред.). А utility – це, навпаки, переживати задоволення.

Нещодавно на львівському «Форумі видавців» я доповідав щодо книги Деніела Канемана «Мислення швидке й повільне». І от Канеман говорить, що у нас немає у голові кнопки, яка б дозволяла нам переключатися від дій на автопілоті до більш виважених. Щоб ми одразу ж почали рефлексувати, думати про стратегічний рівень, від яких аспектів ще можна отримати задоволення, крім тих, які нам нав’язують з усіх боків, – багатство, влада і статус.

 

 

 
В якому настрої людина прокинулася, хто її оточує, що сказали в медіа – все це впливає на наші повсякденні рішення

 

 

Але якщо ми не перейдемо цей бар’єр із примітивних задоволень, то ми ніколи не відчуємо стану потоку, творчості. А це дуже важливо.

 

− Але для того, щоб отримати певний статус і багатство, треба працювати. Отже, ти вже перебуваєш у стані потоку і творчості. Якщо не розглядати бюрократів.

 

− Не факт. Наприклад, коли на старті в тебе мало грошей і «голодна» сім’я, не можна сказати, що ти у стані потоку проводиш урок чи лекцію, а потім біжиш на будмайданчик тягати цемент. На жаль, тоді ти не використовуєш час, який маєш, щоб розвинути свої ключові компетенції. Адже, грубо кажучи, класти цеглу може будь-хто.

Але вже на стадії, коли твоє життя мінімально забезпечене, то вже можна думати на перспективу.

У мене настав такий момент, коли прийшов конвертик від Сороса – це був Соросівський грант з присвоєнням звання Соросівського учителя. Цих коштів вистачило на довгий період, щоб змінити траєкторію свого життя, а не крутитися як білка в колесі. Але не всім приходять конверти від Сороса, тому краще заздалегідь планувати стратегію свого життя.

 

− Як? І чому саме зараз так активно заговорили про життєві стратегії?

 

− Усі економічні теорії, які стосувалися підвищення ефективності діяльності держави, щоб ВВП на душу населення її зростало, мають аналог в бізнесі − зростання капіталізації компаній. І у мене виникла ідея: чому б ці бізнес-моделі не застосовувати для управління людиною власним життям? Кожна людина як компанія: вкладає у себе час, заробляє гроші, перетворює їх на задоволення.

Тоді мені до рук потрапила книга професора з Гарварду Клейтона Крістенсена «Як ви збудуєте своє життя?». Свого часу він потрапив у складні життєві обставини і створив квінтесенцію свого життя. Узагальнив, що є важливим для людини, які типові стратегії вона обирає, і склав своєрідні ієрархії.

Це надихнуло мене подумати у цьому напрямку. Тепер коли я пропоную щось компанії, паралельно думаю, що було б, якби застосувати це у своєму житті чи у житті своїх близьких?

 

Про корисні стреси і роботу в команді

 

− Щодо піддавання складних систем стресу, про що говорить Талеб. Можете навести приклади із власної практики?

 

− Ті успіхи, які трапилися у моєму житті, часто були спонтанними. Коли аналізую їх, то розумію, що до цього привів вихід за звичні рамки, за межі комфорту.

У тебе все є, тобі цього вистачає, але ти кажеш: «Давай я від цього відмовлюся і почну якийсь напрямок з нуля». Це я називаю піддати систему стресу. Так можна розвити у собі навички, про які й не підозрював.

 

 

 
Робота у групі – це технологія. Їй треба навчати ще з дитинства

 

 

− В одному з ваших матеріалів йдеться про те, що соціум створює необхідні для формування особистості стреси. А як щодо індивідуального навчання? Ці діти вже заздалегідь непристосовані до життя у соціумі?

 

− Людина – це суспільна істота, і вона повинна вчитись працювати в команді.

Для мене було великим викликом з моєю пострадянською освітою навчатися у Швейцарії. Тому що нас в школі і університеті дуже мало вчили працювати в проектах, командах. А у Швейцарії я побачив, що люди до тебе тягнуться, коли ти щось знаєш. То чому б не поділитися знанням? Розумієш, що ви не стільки конкуренти, скільки союзники. Бо сьогодні ти допоможеш, а завтра – тобі.

Також іноді запитання від колег, які здавалися тобі беззмістовними, виявляється, мають сенс. Тому своїм дітям я тепер говорю, щоб вони максимально допомагали своїм однокласникам. Вчили їх, розказували, що знають, – так вони вчаться краще розуміти інших людей, чути їх.

Робота у групі – це технологія. Їй треба навчати ще з дитинства. В цьому полягає суть емоційного інтелекту. Я тобі віддаю те, що я знаю, ти мені – те, що ти знаєш, і від цього ми обидва стаємо кращими. Цього дуже важко досягнути, коли працюєш індивідуально.

 

Також вам можуть бути цікавими такі матеріали:

Рішення без компромісів

В'ячеслав Геращенко: "У нашого суспільства - шалені перспективи"

Життєстійке підприємство

 

Про кліпове мислення

 

− Що ви думаєте про кліпове мислення? Чи потрібно з ним боротися?

 

− Так мислить нове покоління, і тут нічого не можна зробити. У мене дві доньки – 24 і 18 років. Коли я розповідаю старшій історію, то вона дослуховує все до кінця і робить свій висновок. А от молодша слухає три хвилини і каже «все, мені все зрозуміло», але вона швидше сприймає інформацію. Тому у цьому є свій позитив.

Звісно, ця швидкість і вміння одночасно працювати з декількома гаджетами, переписуватися одразу з п’ятьма людьми змінюють структуру сприйняття. Мені не подобається, що там немає глибини, але штучний інтелект має приблизно ту саму структуру. І тут є проблема: якщо делегувати ухвалення рішень роботам, є ризик отримати швидкі поверхневі висновки.

 

Про людей проти роботів

 

− Люди проти роботів. Ілон Маск просував ідею вивчення штучного інтелекту, але потім сам відмовився від неї. Адже це дуже небезпечна річ, яку важко буде проконтролювати, якщо роботи візьмуть верх над людьми. Що ви скажете?

 

− Звісно, що певна небезпека тут є. Ми вже програли всі інтелектуальні ігри. Наприклад, про шахи мова не йде − робот виграє. Людям залишаються лише процеси творіння: абстракції, складні категорії і т.д. Поки що роботи не дають з ними ради.

Один ізраїльський футуролог написав, що вищі верстви населення, тобто ті, у кого вищий дохід, завжди мали дбати про нижчі, які були для них активами. Треба було дбати про здоров’я останніх, їхнє навчання, підвищувати кваліфікацію, що приносило б ще більший прибуток. Тепер же скільки людину нижчого прошарку не вчи, вона не перевершить робота.

Четверта індустріальна революція говорить про злиття біологічного, фізичного і цифрового. Що з’являться певні чіпи, які підсилюватимуть людську ефективність: чи вона буде швидше бігати, чи вона буде швидше думати і т.д.

 

 

 
Якщо делегувати ухвалення рішень роботам, є ризик отримати швидкі поверхневі висновки

 

 

− Але ми не знаємо наслідків…

 

− Може статися, що людство поділиться на різні біологічні види. Або ж з метою збільшення ефективності визначатиме, якою справою має в житті займатись та чи інша людина.

Утім, за дві тисячі років людського існування значного вдосконалення мозку не відбулося. Скільки було сірої речовини, стільки і лишилося. З часів Античності не з’явилося жодного супергеніального філософа чи феноменального письменника.

 

Про майбутнє криптовалюти і прозорість фінансових операцій

 

− Чи є майбутнє у криптовалюти?

 

− У неї є певна філософія. Наприклад, не бути прив’язаною до центру емісії, якими є центральні банки різних країн. Зараз існує більше 800 різних криптовалют: 50% з них – повний фейк, обдурство і шарлатанство, але біткоін – одна з найбільш стабільних криптовалют.

Кожна криптовалюта визначається рівнем довіри користувачів до неї. Якщо люди в це фінансово й енергетично вкладаються, значить, вони бачать у криптовалюті певні перспективи. Технологія добування, або майнінг, гарантує, що дуже важко обдурити один одного, бо вся система пам’ятає усі проведені транзакції. У цьому сенсі криптовалюта виконує усі функції валюти і заощаджень.

 

− Але Нацбанк її ніяк не класифікує.

 

− Поки що він класифікує її як товар. Нацбанк України, може, навіть випускатиме свою криптовалюту. У деяких країнах криптовалюта забезпечена золотом.

Моє передбачення, що майбутнє – за криптовалютою. Але, можливо, вона виглядатиме не так, як зараз. Світ буде поділений на великі спільноти, громадяни яких довірятимуть один одному, а криптовалюта слугуватиме для взаємних розрахунків. Будь-які інновації мають свої небезпеки, але я вірю, що десь за 10 років звичайні гроші взагалі зникнуть.

Серед переваг криптовалюти – значно нижча вартість транзакцій, ніж при здійсненні операцій із паперовими грошима. Світ стає все ближчим до прозорості.

 

 

 
Можливо, у мійбутньому світ буде поділений на великі спільноти, громадяни яких довірятимуть один одному, а криптовалюта слугуватиме для взаємних розрахунків

 

 

− Як у фільмі «Сфера» із Томом Генксом і Еммою Вотсон у головних ролях про єдину електронну систему, в якій всі користувачі бачать, за кого ти проголосував на виборах, бачать де перебуваєш, що купуєш. Але це постійне відчуття, що за кожним твоїм кроком стежать, обмежують власний простір і свободу…

 

− Так, правда. Яскравий приклад, коли одній жінці прийшли додому бланки зі знижками на дитячі підгузки і ще якісь дитячі речі, а вона ще не знала, що вагітна. Розумієте? А система цього супермаркету, де вона здійснює покупки, вже це прорахувала. Нас шокує, наскільки big data («великі дані») може втручатися у наше життя.

Користуючись соцмережами, ми дозволяємо іншим слідкувати, в якій точці Землі перебуваємо, що з нами відбувається. Але якщо ми хочемо почуватися у цьому світі безпечно, то маємо йому віддати частинку власної свободи. Якби я хотів скоїти щось погане, я б не користувався смартфоном, а якимись допотопними засобами зв’язку, щоб мене ніяк не могли ідентифікувати.

 

Про покликання, базові навички у стрімкому світі та про виваженість

 

− Наскільки актуальним у сучасному світі є питання покликання? Ти обираєш справу свого життя, а потім виявляється, що ця справа не затребувана. Більше того, зараз все більш популярною стає думка, що за життя можна і треба спробувати кілька професій.

 

− Людина має бути гнучкою. Виникла проблема – спробуй інший вид діяльності. Якщо не можете переключитися, вас будуть експлуатувати, будете виконувати низькокваліфіковану роботу. І тоді не ви управляєте життям, а хтось інший управляє вами.

 

− Тоді які базові навички слід мати, щоб твоя робота завжди цінувалась у цьому стрімкому світі?

 

− Бог роздає різні таланти. Усі ми народжуємось в різних умовах. Завдання системи освіти – допомогти нам зрозуміти свою унікальність, те, в чому ми не подібні до інших, і хотіти це розвинути.

Правила гри у глобальному суспільстві мають бути спрямовані на те, щоб ви могли отримати умови для максимального розкриття своїх талантів. Про це зараз пишуть багато економістів і фінансистів, що світ не є справедливим, йде поляризація між багатими і бідними: невеличка купка людей володіє 50% багатства усієї планети.

Тут доцільно сказати про вищу освіту. У Швейцарії, наприклад, немає такої кількості тих, хто здобуває вищу освіту. Половина тих, хто отримав середню освіту, йде здобувати робітничі професії, а вже решта − у виші. У нас вважається престижним здобути вищу освіту, але не завжди є від того цінність.

 

− Сучасний динамічний світ змушує нас іноді діяти дуже швидко. Як в таких умовах ухвалювати правильні, виважені рішення?

 

− Я на своїх лекціях завжди раджу багато писати і виписуватися. За півгодини ви будете здивовані своїм відкриттям. Тим, що у вас закладено на підсвідомості, про що ви могли навіть не здогадуватися.

 

 

 
Завдання системи освіти – допомогти нам зрозуміти свою унікальність, те, в чому ми не подібні до інших

 

 

Про роль держави в житті людині

 

− Як зараз змінюється роль держави в житті людині?

 

− Залежить від того, яка держава. З точки зору поведінкової економіки, держава має дбати про людей, як батьки дбають про своїх дітей. Тому головна мета кожної держави – зробити людей щасливими.

У багатьох країнах ефективність державного управління вимірюється так званим індексом щастя, а не ВВП. Він, наче термометр, постійно вимірює температуру щастя у різних верств населення. Якщо задоволення падає, значить, щось не так. Якщо раніше держава була каральним органом, то тепер розвинуті країни розроблять таку політику, за якої люди почуваються більш захищеними.

А, приміром, у Данії розробляються нові напрямки економіки – так звана silver economy, економіка для дорослих. Вона набирає обертів, а причиною стало те, що люди стали жити довше. Після Другої світової війни середня тривалість життя у всьому світі була 63 роки, зараз − в середньому 80 років, в Україні − 72 роки. У цьому віці люди також мають свої потреби, які потрібно задовольняти. Наприклад, людина хоче вивчити якусь нову мову, навчитись плавати і т.д.

Коли займаєшся активністю – менше хворієш. Коли розвиваєш розумові здібності, то можеш бути корисними в сім’ях, де є малі діти, можеш з ними сидіти і навчати їх тих самих мов, які ти вивчив у клубах «після 50-ти».

Старші люди накопичили якихось грошей, значить, вони можуть оплатити послуги цих клубів. Отже, гроші йтимуть в економіку. Якщо ці гроші йдуть в економіку, а ці послуги надають молоді, то держава розвиватиметься, її економіка буде ефективнішою. Такі нові тренди треба вловлювати і розвивати.

 

Про інтелектуальні ігри

 

− Ви розробляєте інтелектуальні ігри, які можна знайти на Аpp Store та Рlay Market. Що це за ігри, на кого вони спрямовані?

 

− Це Thinkers game, на кшталт американської гри MindTrap, де потрібно знайти вирішення проблеми, сформульованої дуже коротко у концентрованому вигляді. У реальному житті ми не вибираємо з кількох варіантів, а самі спочатку створюємо ці варіанти вирішення. На цьому й побудовано основний принцип гри: не знати, а думати!

Ми поділили аудиторію на декілька категорій від 4 до 99 років. Розробили 10 пакетів завдань по 100 запитань для всіх вікових груп. Можна тренувати мозок змалечку. Деякі зі шкіл навіть почали формувати методології розвитку творчого мислення за принципом наших ігор. Ми перекладаємо їх різними мовами, нещодавно було замовлення з Польщі і з Франції. Електронна версія гри безкоштовна. До речі, зараз ми займаємося розвитком стратегічних настільних ігор.

 

Про обов’язкові для прочитання книги

 

− Які книжки, на ваш погляд, обов’язкові для прочитання?

 

− «Еволюція грошей» Ніла Фергюсона. Скоро вона вийде друком українською мовою. Також «Цивілізація» цього ж автора.

Обов’язково «Як ви збудуєте своє життя?» Клейтона Крістенсена.

«SPIRITUS ANIMALIS, або Як людська психологія керує економікою і чому це важливо для світового капіталізму»» Джорджа Акерлофа і Роберта Шиллера.

«Мислення швидке й повільне» Деніела Канемана.

 

Джерело: thepoint.rabota.ua

Фото: Тетяна Пастір

Коментарі