Алан Ешліман: «Зараз те, що ви робите в одному селищі, може мати величезний вплив на світ»

Одна з найбільш впливових гуманітарних організацій світу - Міжнародний Комітет Червоного Хреста – з лютого 2014 року працює в Україні, допомагаючи людям, які постраждали в результаті конфлікту на сході країни. Зараз місія налічує більше 300 працівників і має 7 офісів: у Києві, Слов’янську, Сєвєродонецьку, Маріуполі, Донецьку, Луганську та Одесі. Алан Ешліман, голова делегації МКЧХ в Україні, розповів проекту OPEN про те, з якими глобальними проблемами ми маємо справу сьогодні, про волонтерство та природу конфліктів.

Які глобальні виклики й тенденції ви спостерігаєте наразі?

 

Зараз у світі є чимало викликів, і протягом останніх 10-15 років ми були свідками багатьох серйозних подій. Наша оцінка глобальної ситуації може здатись песимістичною – можливо, тому, що Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ) завжди працює безпосередньо у зоні конфліктів, має справу з насиллям.

Присутність МКЧХ у світі за останні 10 років значно зросла. Наприклад, раніше ми мали лише 2 людини у Дамаску, а зараз там знаходиться найбільша наша місія. А оскільки ми розширили географію своєї присутності, то отримуємо значно більше інформації. Скажімо, про те, що Середній Схід перебуває у перехідному процесі, який протікає з використанням дуже великої кількості насилля.

Ми бачимо, що з початку 2000-х відбулось чимало терористичних атак (варто загадати хоча б 11 вересня 2001 року); у колись стабільних регіонах з‘являються осередки нестабільності; у деяких країнах ситуація виходить з-під контролю офіційної влади; у деяких - жити стає надзвичайно складно. Конфлікти виникають там, де ми навіть не могли подумати. Скажімо, 20 років тому я б не повірив, якби мені сказали, що ми працюватимемо в Україні.

Також ми помічаємо, що змінюється і сама природа конфліктів. «Традиційний» конфлікт виглядає так: є певні сили, що протистоять одна одній. Їх можна визначити і діяти відповідно до цього. Проте зараз у конфліктах нерідко приймає участь багато груп одночасно. Наприклад, у Сирії – від Дамаску до Алеппо – можна зустріти до 40 контрольно-пропускних пунктів, що належать різним угрупуванням. Це досить нова для світу ситуація, яка стала поширеною за декілька останніх років.

Також часто ми бачимо «демонізацію» супротивників. І те, що цивільне населення стає мішенню для атак.

Ще одна дуже важлива зміна стосується розвитку технологій, у тому числі – зростання ролі соціальних медіа та інтернету. І це відбивається на військових конфліктах, причому як у позитивному, так і у негативному сенсі.

 

 

 
Сьогодні ми маємо справу з настільки великою кількістю різних інтересів, що досягти консенсусу досить складно

 

 

Технології, що використовують під час збройних конфліктів, також просунулись дуже далеко. Наприклад, дрони можна застосовувати для обстрілів, сидячи у штабі далеко від полю бою.

Загалом зараз світ є поляризованим на глобальному рівні. Не існує єдиної сили, яка б приймала рішення. Сьогодні серйозні рішення приймають різні сили у багатьох різних країнах, і перемовини між ними є досить складними. А досягти політичного консенсусу часом майже неможливо.

 

Якщо поточна ситуація видається вам досить негативною, то яким є ваше бачення ймовірного майбутнього?

 

Передбачити майбутнє досить складно, особливо зараз. Раніше ми могли сподіватись на те, що люди є розважливими за своєю природою й, зрештою, знайдуть шлях до балансування ситуації. Адже, здавалося б, найважливіше для усіх нас – це родина, дім, благополуччя. І коли в країні стабільна економічна ситуація – ймовірність конфліктів зменшується.

Зараз ця логіка змінюється, принаймні, у певних частинах світу. А для решти глобальної спільноти втручання у ці конфлікти може виявитись занадто дорогим. Тому я не виключаю, що у світі з‘являться такі собі «чорні плями» нестабільності. Може, вони самі стабілізуються з часом, а може, й ні.

 

За якими принципами працює ваша організація?

 

Перш за все, це нейтралітет. Ми не приймаємо чиюсь сторону в конфлікті. Також ми є незалежними, на нас не впливають жодні політичні чи економічні сили. Це не завжди розуміють люди, що знаходяться по різні боки конфлікту. Скажімо, якщо ми робимо щось, що позитивно сприймають у Києві, до цього можуть негативно поставитись у Донецьку чи Луганську – і навпаки.

 

alan3.jpgАлан Ешліман: "Я не виключаю, що у світі з‘являться такі собі «чорні плями» нестабільності. Може, вони самі стабілізуються з часом, а може, й ні"

 

Я вважаю, що для того щоб відповідати викликам майбутнього, такі організації, як МКЧХ, мають бути дуже гнучкими й професійними. Нам потрібно вміти адаптуватись до усіх перелічених вище обставин. І пам‘ятати, що ставки дуже високі. Адже наша діяльність є прозорою. Скажімо, якщо ми привеземо кудись в Україні їжу сумнівної якості, то вже за годину про це знатимуть у Китаї. Можливо, навіть швидше, ніж я сам дізнаюсь, що ми припустились помилки.

Також наша організація намагається йти в ногу з інноваціями, адаптуватись до технологічних змін. Наприклад, ми впроваджуємо системи управління запасами на глобальному рівні (щоб бачити, на яких складах які товари знаходяться) і вивчаємо питання, пов‘язані з доставкою допомоги дронами (скажімо, як відрізнити такого дрона від військового). 

 

Чи завжди можливо зберігати нейтралітет? Чи складно не приймати певну сторону?

 

У нас немає іншого вибору. Якщо ти хочеш працювати у самому центрі конфліктів – а це є нашою характерною особливістю, нашою доданою цінністю, - то повинен зберігати нейтралітет. Як представник організації, ти маєш поставити власну думку на друге місце, не дозволяти їй вливати на тебе.

Втім, бути нейтральним – не означає погоджуватись із насиллям. Ми були єдиною організацією, яка залишилась у Кігалі (Руанда) під час геноциду. І це стало можливим лише тому, що ми не приймали ніяку сторону. Але, звичайно, нам не подобалось те, що там відбувалось.

 

Також вам можуть бути цікавими такі матеріали:

Формула конкурентоспроможності

Уляна Супрун про волонтерство і зміни в державі

Змінити систему

 

Як ви ставитесь до глобалізації?

 

Як і з будь-яким складним явищем, у глобалізації є дві сторони. З одного боку, вона дуже позитивно впливає на життя багатьох людей, надаючи їм можливість заробляти більше, допомагає розвивати регіони. З іншого – населення деяких країн втрачає робочі місця через глобалізацію й перенесення виробництв у більш дешеві частини світу.

Отже, глобалізація створює як можливості, так і виклики. А головне – варто розуміти, що зараз те, що ви робите в одному селищі, може мати величезний вплив на світ.

 

Що, на вашу думку, може допомогти людству упоратись із викликами, які перед нами стоять?

 

Очевидно, що сьогодні ми маємо справу з настільки великою кількістю різних інтересів, що досягти консенсусу досить складно. Бували періоди, коли людству вдавалось досягти певного прогресу, прийняти нові міжнародні норми, виробити якісь рішення. Зараз це набагато важче. І як впоратись із цим викликом – у мене поки що немає відповіді.

Якщо казати про політичні шляхи розв‘язання глобальних проблем, то деякі країни вважають, що потрібно розширювати склад Ради Безпеки ООН. Але немає консенсусу щодо того, як саме це робити. Особисто я не можу сказати, чи буде це позитивним кроком – додати ще 5-10 постійних членів до РБ ООН. Передбачити, до яких наслідків призведе цей крок у 10-річній перспективі, майже неможливо.

 

 

 
Якщо ти хочеш працювати у самому центрі конфліктів – а це є нашою характерною особливістю, нашою доданою цінністю, - то повинен зберігати нейтралітет

 

 

Чи може міжнародне законодавство розв‘язати хоча б деякі з наявних проблем?

 

Так, але для цього потрібно декілька умов. По-перше, мати консенсус щодо міжнародних норм. По-друге, готовність їх втілювати. І, нарешті, здатність це зробити. Адже у багатьох випадках існують непогані норми, є бажання їх використовувати, але немає можливості.

Взагалі, існує два способи розв‘язання конфліктів: закон та сила (або тиск). З цієї точки зору міжнародне законодавство необхідне, і не можна применшити його роль у регулюванні стосунків між країнами.

Втім, може бути й так, що конфлікт начебто урегульовано законним шляхом (скажімо, в результаті виборів), але проблема, яка лежить в його основі, нікуди не зникла. Крім того, досі є відкритим питання – як діяти, коли якась група людей не поважає міжнародне законодавство.

 

Сьогодні в Україні ми спостерігаємо підйом волонтерського руху. Як, на вашу думку, можна пояснити феномен волонтерства?

 

Дійсно, масштаби волонтерства в Україні вражають. Та я спостерігав подібне у різних країнах, у тому числі, якими солідарними ставали люди з європейських країн під час цунамі в Таїланді, де загинули їхні співвітчизники. Мені здається, що так відбувається, бо ми бачимо у постраждалих себе. Наприклад, мені складніше працювати в Україні, ніж в Африці, адже люди тут точнісінько такі, як я. Я бачу в переселенцях своїх батьків, своїх бабусю й дідуся.

 

IMG_9800.jpgАлан Ешліман: "У бізнесу та неприбуткових організацій є одна спільна риса – людям потрібна мотивація. Але в другому випадку є набагато менше можливостей для святкування успіхів"

 

У той же час, коли ми асоціюємо себе з жертвами насилля чи природних лих, то нам стає складніше захиститись. А для того щоб бути ефективним, мати змогу надати допомогу, - нам потрібно зберігати нейтралітет, певним чином захищати себе від надмірних емоцій.

Тим, хто має справу з волонтерством, важливо розуміти, що вони можуть стикнутись із втомою, як на персональному, так і на інституціональному рівні. Так, неприбутковим організаціям стає все складніше отримати фінансування – бо у світі вже дещо втомились від України. Деякі країни думають, що тут уже все нормально, а на перший план вийшли Сирія та Східна Африка.

У бізнесу та неприбуткових (чи волонтерських) організацій є одна спільна риса – людям потрібна мотивація. Але в другому випадку є набагато менше можливостей для святкування. Бізнес може влаштувати свято, заробивши перший мільйон. Ми ж, навіть зробивши багато, не можемо зупинятись і винагороджувати себе, а маємо продовжувати, маємо робити ще більше. 

 

Чи вірите ви у досяжність миру у всьому світі?

 

У 1990-ті нам здавалось, що ми йдемо до глобального миру. Ми ще пам‘ятали фразу «Ніколи більше», яка з‘явилась після Другої світової війни. Та потім ми почали все частіше чути виступи, сповнені ненависті, заклики бути обережними з іноземцями і навіть боятись їх. Тому все, що нам залишається зараз, -  це бути оптимістами щодо глобального миру. Особисто мені – просто необхідно бути оптимістом.

Коментарі